Офіційний сайт
Новини:

Ярослав Сердюк: "Дякую фанатам" Десни "та бажаю завжди залишатися з клубом"

07.02.2018

Ми продовжуємо серію інтерв’ю з колишніми гравцями “Десни” й сьогодні пропонуємо уваги уболівальників розмову з гравцем, якого просто не виходить назвати ветераном. Хоча б тому, що він на 10 років молодший за капітана «Десни» Вадима Мельника… Отже, ми поговорили з корінним чернігівцем, чинним «бронзовим» призером чемпіонату Чернігівської області Ярославом Сердюком. Про гру у «Десні», відносини з чернігівськими фанатами, спробу пограти в Чехії, анексію Криму і про те, чому 27-річний гравець вже не планує повертатися у професійний футбол…

«Десна» нульових

x_97e5e8f1– Як прийшли в футбол та потрапили у «Десну»?

– Свій футбольний шлях я розпочинав у 6 років, причому на стадіоні імені Гагаріна, куди мене привів батько. Моїм першим тренером був Сергій Миколайович Бакун. З ним я працював деякий час, але потім він перейшов до тренерського складу дорослої «Десни». А я свій дитячо-юнацький шлях продовжив з такими тренерами як Віктор Рудий та Геннадій Гуртовенко.

– Першу свою гру за «Десну» Ви провели 21 червня 2007 року, вийшовши на заміну в матчі з київською «Оболонню». Пам’ятаєте цей матч?

– Так. Тоді я якраз вперше поїхав на збори з командою до Туреччини. Мені було 16 років, це був мій перший досвід. Якраз Сергій Бакун виконував обов’язки головного тренера «Десни». Він й випустив мене на заміну. Для мене це дуже пам’ятна подія. Я її ніколи не забуду. Емоцій було дуже багато.

– Якою була «Десна» середини 00-х років та наскільки стабільно в клубі було з фінансами?

– На той час ситуація була трохи незрозуміла. Прийшов амбітний президент Олексій Юрійович Савченко. Він погасив перед командою всі борги та обіцяв команді квітуче майбутнє. В якійсь мірі це майбутнє почало реалізовуватися. Фінансова частина була на високому рівні. Але, як ми знаємо, цей період був недовгим, гучна заява президента та… все пішло трішки шкереберть.

– У 2010 році Ви грали за «Севастополь-2». Як потрапили до Севастополя та чому не вдалося зіграти за перший склад?

– Я тоді хотів досягнути нових висот, тому вирішив піти з «Десни». Взагалі, планувалося, що я буду грати за першу команду «Севастополя», але щось не сподобалося президенту Красільнікову у моїх діях. Я тривалий час тренувався з першою командою, але, з незрозумілих для мене причин, мене було відправлено до дубля. Тому мені не вдалося закріпитися у складі першої команди, й тому довелося розірвати наші стосунки з «Севастополем».

x_84960c78– Тобто повернення до «Десни» у сезоні 2011/12 було вимушеним?

– Можна сказати й так. Була серія переглядів у європейських клубах, але вони були не зовсім вдалими.

– В які клуби їздили, якщо не таємниця?

– Був чеський «Банік» (Острава), міг залишитися у «Ружембероці» зі Словаччини. Я тоді їздив у «Банік» й там все вийшло не зовсім так як казав агент. Тому я вирішив не залишатися і у «Ружембероці», бо в «Десні» тоді ще я думав, що все буде гаразд. В принципі, так й було, але потім моя кар’єра трішки пішла на спад.

– Чому після другого приходу у «Десну» Ви опинилися у «Єдності» з Плисок?

– Є кілька причин. Перше: в нас, у «Десні», змінювалися головні тренери. А у кожного тренера своє бачення ігрової моделі та ідеального гравця. Можливо, в чиїсь схеми я не вписувався. Тому, напевно, це було головною причиною. Як раз у той час мене почали переслідувати травми, які й стали головною причиною завершення моєї професійної кар’єри.

– Однак, у сезоні 2012/13 Ви ще пограли за «Жемчужину» з Ялти. Як туди потрапили та яка обстановка тоді була у Криму?

– До Ялти я теж був на ряді переглядів у клубах вищого ґатунку, але потрапити туди було не просто. Щоб не залишитися на півроку без футболу мені довелося як вільному агенту перейти до «Жемчужини». Я хотів мати ігрову практику. У Ялті був амбітний президент Іван Петрович Марущак. У нього завжди були грандіозні плани, завдання перед «Жемчужиною» були високі, але чемпіонат у Другій лізі був не дуже серйозний. Хоч підготовка та всі навколофутбольні моменти були на високому рівні: ми тренувалися на хороших полях, тренувальний процес був поставлений добре. Але все скінчилося, бо хоч у Марущака й були амбітні плани, вони не могли стати реальністю, бо не підкріплювалися фінансами.

– Під час анексії Криму Ви ще були на півострові, чи вже поїхали?

– Як раз був цей сумнозвісний «референдум», а я ще був у Криму. Було багато військової техніки. Я не знав ще тоді, що буде та наскільки це буде серйозно. Але з часом я вирішив, що я на 100 відсотків повернуся до материкової України, бо якогось майбутнього у Криму не було.

Z7Rnded5GEQ– Наскільки у Криму в березні 2014 року було безпечно та наскільки було зрозуміло з Вашого боку, що ось саме зараз, скажімо так, у режимі «он-лайн», Крим анексують?

– Чесно кажучи, було незрозуміло. Ми знаємо, що там завжди були російські бази. Й всі новини серйозно мною не сприймалися. Моїм завданням було грати у футбол. Я думав, що все вирішиться на більш високому рівні, але… не вирішилося.

Чи безпечно там було? Мабуть, ні. Постійні перевірки, зупиняли автобус, заходили люди з автоматами та перевіряли нас незрозуміло на що.

«Фанатський» потяг

– У сезоні 2014/15 Ви повернулися до «Десни» та провели останній, принаймні, на цей час, матч за наш клуб, проти «Сталі» з Алчевська. Чому не вийшло залишитися у команді?

– Я не зміг закріпитися. Прийшов не в кращій формі, після операції на хрестоподібній зв’язці – це одна з найскладніших футбольних травм, після якої я не зміг повернутися до кращих кондицій. Я не зміг закріпитися в основному складі, й продовжувати боротьбу за потрапляння до складу не бачив сенсу. На той час з’явилася сім’я, тому я вирішив піти іншим шляхом. Звісно, футбол з мого життя не піде ніколи, але я вирішив, поспілкувавшись з Олександром Дмитровичем Рябоконем, що продовжувати кар’єру у «Десні» я не буду. Хоча двері переді мною ніколи не зачинялися та стосунки з усіма тренерами, особливо з Олександром Дмитровичем, в мене дуже добрі.

– Чи є у Вас історія, пов’язана з «Десною», яка найбільш запам’яталася?

– Якщо чесно, не пам’ятаю сезон, але гра була з «Закарпаттям» з Ужгорода у Першій лізі. Раптово я з Тімуром Рустамовим, теж колишнім гравцем «Десні», опинилися у одному вагоні з фанатами. Й дорога додому була дуже цікавою. Щоправда ми програли… Однак дорога до Чернігова, коли ми співали пісні фанатські, деснянські, те, як ми спілкувалися… Цю дорогу я ніколи не забуду…

– Як зараз у Вас зі здоров’ям та наскільки травми заважають грати?

– Зараз у мене є деякі проблеми. Але взагалі я працюю та у футбол граю не на професійному рівні, хоч й весь час. Як тільки вирішу проблеми зі здоров’ям – обов’язково буду продовжувати грати.

Перебудова життя

x_deb26614– Якщо не таємниця, чим займаєтеся та ким працюєте?

– Я працюю у сфері атомної енергетики на діючих АЕС України. А в футбол останні півтора року граю за ФК «Чернігів».

– У сезоні 2017 ФК «Чернігів» виграв перше коло чемпіонату області, але у підсумку зайняв тільки 3 місце. Чому так вийшло, що команда, яка впевнено лідирувала у першому колі, у підсумку завоювала лише «бронзу»?

– Я вважаю, це сталося тому, що у команди була дуже коротка лава запасних. Все навантаження першого кола лягло на 11-13 гравців, які виступали постійно. Ігор було дуже багато. Паралельно з чемпіонатом області йшов чемпіонат міста, й крім того штучний газон, який завжди був травмонебезпечним для футболістів. Моя травма, я вважаю, теж через те навантаження, яке лягло на мене. Хлопці дуже втомлювалися. Нас банально фізично не вистачило до кінця сезону.

– ФК «Чернігів» також грає у чемпіонаті України серед аматорів. Але зараз у команди турнірне становище там теж не дуже радісне (сьоме місце з 8 команд, – прим.). Які плани на весняну частину сезону?

– Якщо чесно, зараз я не був у складі команди через травму та роботу. Але керівництво ФК «Чернігів» є дуже амбітним та чесним. Плани в них довготриваючі. Й ці плани більш земні. Люди побудували дитячу школу, поступово вкладають у футбол. Наскільки я розумію, створити команду майстрів у найбільш короткі терміни – не головна мета. Основна мета – створити інфраструктуру та дитячо-юнацьку школу.

Найбільша проблема чернігівського дитячо-юнацького футболу в тому, що наші молоді футболісти, найталановитіші, вони з’являються в ранньому віці не у «Десні»: в «Динамо» вискочить хлопець, у «Шахтарі»… Немає плавного переходу від дитячо-юнацького футболу до головної команди області. Хоча зараз, наскільки я чув, ФК «Десна» веде роботу у цьому напрямку та підтримує дитячо-юнацький футбол. Я вважаю, це дуже правильно. Діти – це основне, те, заради чого футбол повинен розвиватися. Уболівальникам клубу, я впевнений, хотілося б бачити місцевих футболістів у складі.

– В минулому сезоні, 2017 року, у чемпіонаті області виступала «Десна-2», під керівництвом Вашого першого тренера Сергія Бакуна. Наскільки, на Ваш погляд, у контексті переходу з юнацького у дорослий футбол, важливо, те, що така команда є?

– Безумовно, це дуже важливо. Наскільки я розумію, «Десна-2» – це варіант дубля «Десни», якщо команда вийде у Прем’єр-Лігу. Просто у дитячий футбол треба вкладати гроші, ростити футболістів. Хотілося б, щоб у «Десни-2», хлопців, що молодше, була матеріально-технічна база, фінансова база, що дозволила б їм вирости у гарних футболістів та поповнити склад головної команди області – «Десни».

wOeGYWcsWWk– Ви ще розглядаєте можливість повернення до професійного футболу?

– Моя мрія – завжди залишатися у футболі, але реальність така… В мене є родина, дитина. Футболісту після закінчення кар’єри або через травму, або за віком, складно налагодити своє життя. У нього, як правило, немає гарної освіти, та, якщо він не зміг накопичити певну суму грошей, йому складно бути у суспільстві. Грубо кажучи, він залишається на узбіччі. Я вирішив, що краще цього не чекати й перебудувати своє життя вже зараз. Я думаю, що моє повернення до професійного футболу неможливо. Хоча футболу, професійних тренувань, мені дуже, дуже не вистачає…

– На Ваш погляд, на що здатна «Десна» у цьому сезоні?

– Я вважаю, що тренерський склад дуже досвідчений. Команда стає більш збалансованою. Приходять футболісти, які показали себе у інших клубах, та рівень гри котрих не викликає сумнівів. «Десна» показує якісний футбол, котрий, я вважаю, може дозволити команді вийти у Прєм’єр-Лігу. Сподіваюся, що всі інфраструктурні питання також вирішаться. «Десна» вже довела, що вона може вигравати. Всі чернігівці, вболівальники клубу, гравці, які коли-небудь грали за «Десну», звичайно, хочуть підвищення у класі. Олександр Дмитрович дуже кваліфікований спеціаліст, досвідчений. Тренерський штаб, який у нього є, в змозі вивести команду до Прем’єр-Ліги.

Я хотів би подякувати фанатам «Десни», які протягом всієї моєї кар’єри, навіть не дивлячись на те в якому клубі я грав, завжди мене підтримували. Їх ставлення до мене ніколи не буде забуте. Всі люди, з якими ми разом їздили у потягах, автобусах, всі ці веселі моменти ніколи не будуть мною забути. Я хочу сказати: «Дякую», – цим хлопцям, та побажати завжди залишатися разом з клубом, підтримувати його та гравців. Багато з ким з вболівальників ми зараз друзі та підтримуємо стосунки.

07.02.2018

Новини

футбол

Партнери

Слідкуйте за нами