Офіційний сайт
Новини:

Віктор Муха: більш п’яти десятиліть я майже не пропускав домашніх матчів «Десни»

10.10.2018

В інтерв’ю з нагоди свого 70-річчя відомий чернігівський журналіст, котрий, зокрема, багато років займається історією «Десни»:

– згадує, як починав свій шлях у професію
– спростовує деякі міфи про команду
– розповідає про підсумкову книгу, написання якої завершує

ІЗ ГРУДНЯ 1966-ГО

– Коли прийшли у журналістику та чим вона вас привабила?

– Точно можу назвати день, коли я прийшов у професійну журналістику: 16 грудня 1966 року. Того року закінчив 11 класів чернігівської школи № 1 та вступав на філологічний факультет Київського державного університету імені Шевченка. На першому іспиті я писав твір на вільну тему про тогочасних молодих поетів. Але мені поставили четвірку… Чому – не знаю до сьогодні. Адже тоді у творчості молодих я «купався». Напевно, позначилося те, що одержав золоту медаль за школу і для зарахування достатньо було скласти на відмінно цей іспит. А довелося складати ще три. Загальний підсумок: 19 балів з 20 + «золота» медаль. Однак у списках зарахованих себе не знайшов. Натомість мені запропонували навчатися заочно. А наприкінці вересні прийшов лист: «Можете перевестися на стаціонар». Та у мене вже був варіант: засновувалася обласна молодіжна газета «Комсомольський гарт».

-Муха (1)– А чому працювали саме з 16 грудня?

– Газета вперше побачила світ 1 січня 1967 року. А за місяць, 1 грудня, почали комплектувати штат. Узяли мене на півставки літературного працівника, що становила 40 карбованців. Мене вчила українській мові та літературі Валентина Дмитрівна Фальчевська. Й коли визначали претендентів на роботу у «Гарт», вона, заслужена вчителька України, посприяла тому, щоб я кілька місяців позаштатно попрацював у багатотиражці «Хімволокна». А запросили у газету, коли побачили, що я можу.

Назву ще одну дату. В двадцятих числах лютого у «Гарті» вийшов репортаж «Десна чекає весну і …тренера». Тобто таким був мій перший досвід у футбольній журналістиці. На перших порах ми писали про «Десну» утрьох: редактор Борис Микитович Наріжний, кореспондент Борис Максимович Іващенко та я. Так було до того, як мене призначили, у1969 році, завідувачем відділу військово-патріотичного виховання та спорту. Це був єдиний період, коли футбол входив, безпосередньо, до моїх службових обов’язків. Я писав про футбол протягом усієї кар’єри, але, в основному, не у робочий час, оскільки у мене були інші обов’язки. У «Гарті» я пройшов шлях від кореспондента до заступника головного редактора. І такий же, починаючи з 1984-го – у «Деснянській правді». А ще півтора року виконував обов’язки головного.

І ПРОГРАМКИ, І ГАЗЕТА, І КНИГИ

– Тривалий час ви готували програмки до матчів «Десни», проводили післяматчеві прес-конференції, тобто, у сучасному значенні, виконували обов’язки прес-аташе клубу…

– Так, я попрацював безпосередньо на ФК «Десна». Зокрема, сім років напередодні домашніх матчів команди виходила клубна газета «Гол», яка Асоціацією спортивних журналістів України визнавалася кращим спортивним проектом року…

– Що було найскладнішим під час роботи у клубі?

– Я був автором проекту «Гол». А випускав газету після основної роботи. О 5-6 годині вечора закінчується робочий день, півгодини відпочив й потім разом із комп’ютерницею сідаєш й робиш «Гол». Коли був створено нинішній СФК «Десна», допомагав тим, що інформаційно наповнював сайт, готував програмки, проводив післяматчеві прес-конференції. На той час побачили світ шість із семи моїх футбольних книжок. Багато років я був регіональним кореспондентом тижневика «Український футбол», співпрацював з газетами «Команда» та «Спорт-експрес в Україні». Але зацікавлено ставився і до клубних справ.

ЧИ ГРАВ БІБА ЗА «ДЕСНУ»

50131-1385018967_7– У 1970-му році за «Десну» грав Андрій Біба – на той час вже легенда радянського футболу. Яким він був у побуті та як поводився у команді?

– А Біба, уявіть собі, не грав за «Десну» в жодному календарному матчі. Було як. Він був визнаний кращим футболістом СРСР. Потім він перейшов у дніпропетровський «Дніпро», де починав Лобановський. Там 1969 році була якась мутна історія, й Біба повернувся до Києва. А Олег Базилевич, на той час уже наставник чернігівської команди, домовився з ним про перехід у «Десну». І в січні в обласній філармонії відбулася зустріч з командою, на якій був присутній Андрій Андрійович, якого тепло зустріли вболівальники. Потім були навчально-тренувальні збори у Криму, і Біба провів за «Десну» два спаринги, а після цього перейшов у селекціонери до київського «Динамо». Я з цього приводу з Андрієм Андрійовичем розмовляв, і він прямо сказав, що у «Динамо» йому запропонували кращі умови. Але, думається, похвально те, що від «Десни» він не відхрещується.

Якщо ж говорити про тих, кого явила великому футболу наша команда, то у першу чергу варто назвати фантастичного «літаючого» воротаря Віктора Баннікова, який «відродився» у нашій команді після того, як його «поховали» у Житомирі, та безпосередніх вихованців чернігівського футболу –легендарного захисника київського «Динамо» і збірної СРСР 1980-х років Олега Кузнєцова і кращого футболіста України нинішнього десятиліття Андрія Ярмоленка.
А Євген Горянський, Олег Базилевич, Михайло Фоменко! Назвіть обласний центр, де починали б своє сходження стільки футбольних фахівців, які потім були очільниками національної збірної.

З іншого боку, вважаю, що великої поваги заслуговують і ті, хто поклав свої кар’єри на «Десну» й багато зробив для неї. А це і Андрій Процко – честь та гідність «Десни», і кумир шістдесятих Валерій Кравчинський, і рекордсмени – славні бомбардири Геннадій Горшков та Олександр Кожем’яченко, а також Сергій Сапронов, котрий зіграв за нашу команду найбільше матчів.

Ну, і, безперечно, особливе місце займає футбольний герой рідного Чернігова, а також Вінниці і Чернівців Юхим Школьніков – талановитий тренер з унікальною «колекцією» здобутих перемог. Чернігівським фанатам, які відстоюють вшанування пам’яті про Юхима Григоровича в назві однієї з вулиць, що пов’язані з його життям, обіцяли «вирішити це питання потім». А «потім», як мені здається, уже настає – 31 січня 2019 року Ю.Г.Школьнікову виповнилося б 80.

КОЛИ З’ЯВИЛАСЯ МРІЯ

– Чи була колись у радянський або ранній український період думка, що «Десна» буде грати у вищій лізі радянського чи українського футболу?

– У Радянському Союзі однозначно ні. Існувала прірва між Другою всесоюзною і Вищою лігами. Тож сентенції на зразок, що «здійснилася мрія багатьох поколінь чернігівців», які з’являлися у ЗМІ, коли «Десна» вийшла у Прем’єр-Лігу, то, як тепер стало модним говорити, є фейки. Не було такої мрії. І у новітній час – також. Так, «Десна» – одна з тринадцяти команд, що брали участь у всіх чемпіонатах України. Але Чернігів залишався одним із чотирьох обласних центрів, який ніколи не був представлений у вищій лізі. А хіба будеш думати про «вишку», коли команда весь час «плаває» між Першим і Другим дивізіоном?..
Коли ж після восьмого місця у сезоні 2015/16 президент футбольного клубу Олексій Чеботарьов поставив завдання протягом двох сезонів вийти у Прем’єр-Лігу – це було несподівано. Мрії, як такої, не було, бо до останнього часу не було передумов. Втім, передумови самі собою не виникають. Їх треба створювати. Що і було зроблено. Й ідея, як то кажуть, оволоділа масами.

«ФУТБОЛУ СТАЛО БІЛЬШЕ»

1464445678_mukha– Слідкуєте зараз за командою?

– Аякже, слідкую. А протягом більш як п’яти десятиліть я майже не пропускав домашніх матчів «Десни». І так тривало до сезону 2016/17. Та спекотного липневого дня, так би мовити, на рівному місці зазнав травми спини. І сталося те, що сталося. В одній із чернігівських лікарень було поставлено діагноз, який потім став для мене мало не бомбою сповільненої дії. Через кілька місяців, коли здавалося, що ось-ось почну вільно пересуватися, знову став лежачим хворим. Тож близько дев’яти місяців фактично був прикутий до ліжка. Але минулої зими мене «підремонтували», за що я щиро вдячний лікуючому лікарю С.В.Сєргєєву, завідувачу відділенням О, О. Марцинкевичу та головному лікарю обласної лікарні А.М.Жиденку. Тепер, хоча і на ходунках, все-таки пересуваюся по квартирі. Вільно працюю за комп’ютером. І вже закінчую роботу над текстом, який сприймаю як свою підсумкову книгу про «Десну». Що ж, бувають обставини, коли починаєш цінувати те, що раніше здавалося само собою зрозумілим …

У силу ж обставин, які склалися футбол і, зокрема, «Десна», ще ніколи не займали у моєму повсякденні стільки місця, скільки тепер. Улюблена гра дарує яскраві емоції, наснажує. І мені завжди є чим обмінятися, зокрема, з Віталієм Віталійовичем Добрянським, з яким товаришую. А ліпшого уболівальника «Десни» я і не знаю!

Звісно, футбол найкраще сприймається наживо. Але оскільки усі календарні матчі «Десни» тепер показуються по TVі в Інтернеті і, до того ж новини команди оперативно висвітлюються як на клубному сайті, так і у різних ЗМІ, а ще ж не бракує злободенних інтерв’ю, тож уявлення про нинішню «Десну», думаю, маю чітке.

ВАБИТЬ ЄВРОАРЕНА

А чи потрапить «Десна» у Єврокубки у цьому сезоні?

– Цього, звісно, сьогодні не знає ніхто. Втім, Рябоконь заявив: «Президент поставив завдання – п’яте місце. А для нас його слово – закон». Разом із тим думка про те, що склад команди укомплектований достатньо, аби завдання було виконано, звучало в інтерв’ю ряду гравців, котрі на власному досвіді добре усвідомили, що таке – сучасна Українська Прем’єр-Ліга». Але, думається, для команди-дебютанта це все-таки програма-максимум. Так, у минулому чемпіонаті п’ятим був «Маріуполь». Однак приазовці мають великий досвід виступів в еліті і абсолютними новачками не були, а після річного «переекзаменування» у першому дивізіоні повернулися на круги своя. Не можна не враховувати і того, що нині на п’яте місце претендують в реальності дві третини команд УПЛ. Вони теж хочуть грати в Єврокубках. І боротьба, яка розгорілася зі старту, не вщухатиме. Перше коло, яке щойно завершилося, «Десна» не провалила. До того ж, показала і майстерність, і тактичну гнучкість, і волю до перемоги у заключному поєдинку у місті Лева, де арбітр відверто судив в одні – наші ворота. Відтак залишається побажати деснянцям незгасного оптимізму, стабільності і, звісно, щоб їм не зраджувала удачі та не підносила «сюрпризів» футбольна Феміда.

...І БІЛЬШЕ ЧОТИРЬОХСОТ ПЕРСОНАЛІЙ

Майбутній шаховий майстер Сергій Муха із журналістами - бабусею та батьками
Майбутній шаховий майстер Сергій Муха із журналістами – бабусею та батьками

– Ви згадали про роботу над своєю, як ви висловилися, підсумковою книгою. Якою вона буде?

– Моя книга «Піввіку «Десни» побачила світ наприкінці 2010-го. А влітку того року буквально на голому місці у пожежному порядку створювався СФК «Десна». Книжка закінчувалася словами: «Відкривалася нова сторінка історії нашої багатостраждальної «Десни». І пройдений за дев’ять літ тернистий шлях, який увінчався виходом в Українську Прем’єр-Лігу, відображено у новому виданні.

Коли бажання підготувати таку книгу заполонило мене, аналогічна пропозиція надійшла з футбольного клубу. І, як-то кажуть, зрослося. При цьому книга відкривається ретроспективним поглядом на зародження і становлення чернігівського футболу. З істотними доповненнями і уточненнями подано перше деснянське півстоліття. Книга густо «заселена» футбольними людьми – вміщуються інтерв’ю, ігрові характеристики. Публікується загальний список усіх гравців, які виходили у футболках «Десни» в регулярних чемпіонатах, а таких персоналій уже більше чотирьохсот.

ПРО ДРУЖБУ ЗІ СПОРТСМЕНАМИ ТА СПОРТ У ЗМІ

– Чи дружили Ви з футболістами та чи може, взагалі, журналіст дружити зі спортсменом, про якого він пише?

– Як сказати…Відразу згадується Лев Іванович Філатов, редактор тижневика «Футбол-Хоккей», який тримався думки, що треба бути зі спортсменом на відстані, бо якщо є дружба, то ти цією дружбою зв’язаний і не завжди можеш писати об’єктивно. Але особисто у мене склалися гарні стосунки з моїми ровесниками Юрієм Грузновим, Андрієм Процком, Школьніков був старшим за мене на 9 років, але ми зійшлися в останній його період роботи в Чернігові. І ці стосунки не заважали, а навпаки, допомагали. Завдяки таким контактам дізнавався багато що такого, чого не побачиш з трибуни і що дає змогу відображати футбольне життя ближче до того, яким воно є насправді.

– Навряд чи можна сказати, що у Чернігові все гарно зі спортивною журналістикою. Багато видань або (в кращому випадку) зосереджуються на якомусь одному виді спорту, або просто передруковують офіційні новини. Чому, на Ваш погляд, так склалося, й чи було у радянський період у Чернігові краще саме зі спортивною журналістикою?

– У радянські часи були дві обласні газети – «Деснянська правда» та «Комсомольський гарт». Писали про футбол і районна газета, багатотиражки. Згадаймо і обласне радіо. Разом із тим Чернігівщина належала до областей, які не мали свого телебачення, та й міської газети теж не було. Сьогодні ж, як відомо, не бракує і телеканалів, і різноманітних інтернет-ресурсів. Разом із тим багато важить, як ставиться до футболу той чи інший власник ЗМІ. При цьому не можна не помітити, що з виходом «Десни» у Прем’єр–Лігу висвітлення виступів «Десни» у місцевому інформаційному просторі значно активізувалося.
Скажу і про те, що в радянські часи, якщо брати суто професіоналізм, спортивна журналістика була на загал якіснішою. І все ж, як на мій погляд, сьогоднішні запити на спортивну інформацію в основному задовольняються. Більше того, викликає занепокоєння передовсім стан самого спорту. Куди можна дійти, коли ставка тренера-викладача ДЮСШ тепер співмірна з платнею прибиральниці загальноосвітньої школи?

ГРА ДОЛІ

– Розкажіть про вашу родину.

– Моя дружина теж була журналісткою, Ми разом працювали і в «Гарті», і в «Деснянській правді», І вона терпіла, скажу так, мою майже символічну участь у домашніх клопотах. Елли Яківни немає уже дев’ять років. Ще раніше не стало доньки Наташі – дуже талановитої поетеси, яка недожила і до двадцяти семи.. Так буває…

Тепер ми удвох із сином. Сергій – майстер спорту України з шахів. Працює тренером. Ставав чемпіоном області і тричі – чемпіоном Чернігова, перемагав у всеукраїнських турнірах. Любить і футбол, розбирається у ньому. На дозвіллі залюбки ганяє з друзями м’яча…Ходить на «Десну».

– І насамкінець. Ви повністю не відповіли на перше запитання…

– Про те, чим мене привабила журналістика взагалі і футбольна зокрема, міг би говорити багато. Але обмежусь однією фразою: Бо це – моє. Будучи ще підлітком, відчув це інтуїтивно. І потім ішов життєвими дорогами у злагоді з собою.

10.10.2018

Новини

футбол

Партнери

Слідкуйте за нами

Спасибо, мы с вами свяжемся