Офіційний сайт
Новини:

Олександр Пищур: "Бажаю всім нам перемог"

17.09.2018

Ми продовжуємо серію інтерв’ю з представниками нашого клубу і представляємо вашій увазі розмову з одним з найбільш відомих чернігівських нападників, а нині – тренером молодіжних команд “Десни” Олександром Пищуром. Про дебют у чернігівському “Динамо”, гру в азіатській Лізі Чемпіонів і, звичайно, про перспективи чернігівської футбольної молоді.

У футбол з… бізнесу

– Ви народилися у Чернігові. Де та коли почали займатися футболом?

– Так, народився у Чернігові. З 6 років почав займатися у 21-й школі. Рік мене тренував Олег Іващенко, потім мене забрали у ДЮСШ, яку я й закінчив.

– Вашою першою командою у 1999 році стало «Динамо» (Чернігів). Як туди потрапили?

– Та дуже просто. Я у той час займався легеньким бізнесом. Валентин Вікторович Литвин відправив хлопців до мене, сказав, що хоче, щоб я пограв за «Динамо». Ми на снігу грали з «Десною» я вийшов у сандалях, забив. Так почав потроху відновлювати фізичну форму та грати у футбол. Потім Вікторович (Валентин Литвин, – прим.) відправив мене у Білорусь у «Дніпро» з Могильова.

– Тобто до «Динамо» Ви кілька років не займалися футболом?

– Рік. Посварився з тренером. А у нас же після футбольних шкіл «дуже гарні» перспективи для нашої молоді… Гарно, що зараз створили U-21 та U-19 – кудись можна підтягнути хлопців, а раніше що було?.. Нічого не було. На область… Якщо тобі хтось допоможе, кудись відправить – добре, а виїхати було важко.

– У Білорусі у 2000-му році відчували себе за кордоном?

– Ні, тому що у команді було 8 українців, ми були там як вдома, не ділилися на легіонерів та місцевих. Був гарний колектив.

– Після Білорусі Ви грали за низку українських клубів. Який період найбільш запам’ятався та яку команду можете назвати рідною?

– Це не секрет, я майже 6 років грав у «Волині», тому рідна «Волинь». У решті клубів я був рік-два. Запам’яталися 6 років у «Волині».

З Європи до Азії

– Чи були колись можливість та бажання потрапити у «Десну»?

– Так. Олександр Дмитрович Рябоконь пару разів хотів мене бачити у команді, але я то був зв’язаний контрактом, то ще якісь проблеми. Не вийшло…

– У 2009 році Ви поїхали до Словаччини та грали за «Ружемберок». Наскільки відрізняється футбол та підхід до футболу в Європі й чому не залишилися у Словаччині надовго?

– Відмінності дуже великі. Ставлення до футболу зовсім інше, організація краще. Не залишився, бо в останній грі у мене стався конфуз: ми боролися за потрапляння у Лігу Європи, але суддя нас трохи «прибив». Я не схвально висловився на його адресу та мене дискваліфікували на 8 місяців, тому довелося поїхати.

– У Вашій кар’єрі було відразу кілька узбецьких клубів, серед яких найбільш відомий, напевно, «Буньодкор» – клуб, за який свого часу грав Рівалдо. Наскільки це серйозний проект та як там опинилися?

– Коли там грав Рівалдо, то це був не проект, а проектище, Сколарі був тренером, грав Рівалдо, ще кілька бразильців – просто «Космос». Я зачепив, скажімо так, «залишки розкоші». Мені зателефонував агент, сказав, що виник такий варіант та запитав: «Є бажання поїхати на перегляд у «Буньодкор»?» Я кажу: «Та є». Як раз вони були на зборах в Еміратах. Я поїхав, показав пару фінтів й мене взяли у команду, підписав контракт.

– Ви грали за «Буньодкор» в Азіатський Лізі Чемпіонів. У Європі не багато хто уявляє що це за турнір. Наскільки це серйозні змагання та яка там атмосфера на трибунах та навколо футболу?

– Футбол відрізняється від європейського, але атмосфера… дуже серйозна організація у тому ж Китаї, Японії, Таїланді. Мене здивувало: ми приїхали грати наче у якесь село у Таїланд,. Божевільна спека. А стадіон, біля 30 тисяч, повністю забитий та вболівальники всі 90 хвилин співали. Ми отримували м’яча – вони завивали, як тільки м’яч був у їх команди – вони починали співати. Зараз футбол в Азії розвивається. У ті ж Китай, Японію їдуть відомі футболісти. Наче й догравати, за грошима, але загалом рівень там став вище.

– Крім Узбекистану Ви ще встигли пограти у Казахстані. Наскільки життя та футбол у цих колишніх азіатських республіках СРСР відрізняється від України?

– В останні роки й в узбецькому, й у казахському футболі йде підйом. Я коли їхав з Узбекистану, там майже у всіх містах або побудували нові стадіони, або реконструювали старі. Йде розвиток. У Казахстані ті ж «Астана», «Кайрат» вже грають у групових етапах Еврокубків. Рівень підіймається, можливості непогані, та рівень зарплат теж гарний.

– У сезоні 2017/18 Ви повернулися в Україні, у луцьку «Волинь», але вже навесні 2018 року грали за «Авангард» (Корюківка). Чому не залишилися у Луцьку надовго?

– Скажімо так, як я часто казав: не зійшлися у поглядах з, на той час, Президентом клубу… А в «Авангарді» я відіграв два матчі на прохання Валерія Чорного, який сказав: «Прийди, порухайся». Робити не було чого, тому прийшов, порухався…

Шлях тренера

– Зараз вже остаточно закінчили кар’єру гравця?

– Так, наче вже закінчив, перемкнувся на тренерську діяльність.

– Ви допомагали ветеранам «Десни» вийти у фінал чемпіонату Україні у дивізіоні 35+. Зараз команді належить зіграти у «Фіналі Чотирьох». Потрапляння до 4 кращий клубів країни – це успіх?

– Те що вони потрапили у четвірку – вже гарно. Я не їздив на півфінальний етап у Кривий Ріг, але знаю, що коли вони поїхали, то ніхто не вірив, що хлопці можуть щось зачепити, але вони вийшли у фінал…

– Ви зараз тренуєте юнацькі команди «Десни» й Вас вже хвалять гравці. Взагалі, готувалися до тренерської кар’єри та чи можете Ви сказати який Ви тренер?

– Я ще тільки почав, тому як я можу оцінювати себе? Мене повинні оцінювати гравці та керівництво. Наше завдання – працювати.

– Й «Десна» U-19, й «Десна» U-21, напевно, не дуже вдало стартували у чемпіонаті. Як думаєте, з чим це пов’язано та чого не вистачає для перемог?

– Це не таємниця. Зібрали всіх місцевих хлопців. Хтось грав у чемпіонаті району, хтось – області. Не вистачало ані тактичної підготовки, ані фізичної. Зараз тільки почали це підтягувати, стали набирати очки. Сподіваємося, що перемоги прийдуть.

– Чи є у складі «Десни» U-19 та U-21 футболісти, які можуть стати майбутніми Олександрами Пищурами?

– Я не можу оцінити свій рівень майстерності. Мене оцінювали тренери тих команд, де я грав. Як я сам себе можу оцінити? Я ж не Мессі чи Кріштіану Роналду… Порівнювати когось сенсу немає. Кожен – окрема особистість.

– Ваш син грає за «Десну» складену з гравців 2003 року народження. Зараз команда виступає у Вищій лізі ДЮФЛУ. Чи відвідуєте матчі та чи є у сина перспектива стати професійним футболістом?

– На домашні ігри ходжу майже на всі. На виїзні ходити можливості немає. Стосовно перспектив… Перспектива є у кожного. Головне щоб у цих хлопців було бажання розвиватися, рости та чогось досягти. Все залежить суто від них.

– Щоб Ви побажали вболівальникам?

– Більше перемог, щоб вони були завжди ради. Для вболівальників перемоги – найважливіше.

17.09.2018

Новини

футбол

Партнери

Слідкуйте за нами

Спасибо, мы с вами свяжемся