Офіційний сайт
Новини:

Максим Легеда: «Дебютний сезон в УПЛ «Десна» провела гідно»

08.07.2019

Ми продовжуємо серію інтерв’ю з колишніми гравцями нашого клубу, але на цей раз пропонуємо Вашій увазі інтерв’ю не з колишнім, а з діючим футболістом: опорним півзахисником та граючим головним тренером ФК «Городня» Максимом Легедою. Про виступи за «Десну», єврокубковий досвід, життєвий вибір та перші кроки на тренерському шляху…

Разом з Ярмоленком

20190510_171054– Ви закінчили СДЮСШОР «Десна». Розкажіть про те, чим запам’яталися шкільні роки?

– Починав я у «Юності» у Василя Хоменка. Але там вийшло, що тренера звільнили. Була можливість чи тренуватися у іншого тренера, чи перейти у СДЮСШОР «Десна». Ми як раз переїхали на вулицю Савчука – недалеко від стадіону Гагаріна. Й я перейшов у «Десну» до Сергія Бакуна, який мене тренував до випуску й був фактично другим татом. Зі шкільних часів залишилося багато спогадів. Але найбільш пам’ятний останній рік. Перше коло в ДЮФЛУ ми закінчили у лідерах, я за 8 ігор забив 9 голів та був кращим бомбардиром турніру.

У зимову перерву ми тренувалися у залі на «Хіміку». Як зараз пам’ятаю, мене покликав Сергій Миколайович Бакун й каже: «Є варіант: до випуску тебе хоче забрати школа київського «Динамо». Поїдеш?» Я відповів: «Потрібно порадитися з батьками». Ввечері вдома ми це обговорювали. Але за кілька днів до цього один з наших хлопців захворів на Боткіна – гепатит. Це така хвороба, яка на півроку, щонайменше, вибиває тебе зі спорту… Й ось ввечері ми спілкуємося з батьками про «Динамо», а вранці прокидаюся й в мене гепатит… Тож про перехід у «Динамо» довелося забути. Тому залишилися як гарні спогади про те, що був кращим бомбардиром, так й розчарування, пов’язане з хворобою…

– Зазвичай вихованці спортшколи подають м’ячі на матчах першої команди. Чи був у Вас такий досвід, та чи корисний він, на Вашу думку?

– Спогади є. М’ячі подавав. Пам’ятаю, коли був ще зовсім малим, у «Десні» був нападник Сергій Зелінський, такий невисокого зросту. Ми були за дальніми воротами: я подаю м’ячі, а він розминається. Й я не вірно назвав його прізвище, запитую: «А де цей Зельоненький?» Він почув, й каже: «Я не Зельоненький, я – Зелінський». Такі моменти закарбовуються у пам’яті. Чи допомагає це у розвитку?.. Якщо ти безпосередньо занурюєшся у гру, то, стоячи біля поля, напевно можеш помітити якісь ігрові моменти, відчути смак футболу. Тож, напевно, в цьому є сенс.

– Двадцять другого квітня 2005 року Ви забили свої перші м’ячі (відразу дубль) за «Десну», й допомогли команді здобути вольову перемогу над «Угольком» (Димитров): 2-4. Пам’ятаєте той матч?

– Пам’ятаю. Хоча вже не пам’ятаю як забивав. Тоді ми програвали, але виграли 2-4. Далека була поїздка. Автобус, який в нас був, був далеко не кращої якості, тому дороги ми переносили важко… Взагалі ж, якщо не помиляюся, усі свої м’ячі за «Десну» я забив на виїзді…

– Як раз у основі нашої команди Ви провели 3 сезони та забили 5 м’ячів. Що найбільше запам’яталося за цей час?

– Був ще молодий, не було родини. Жив у задоволення, для себе. Футбол був на першому місці. Я отримував досвід, прагнув розвитку. Було багато гравців, в яких було чому навчитися. Той же Олег Ратій, який грав у запоріжському «Металурзі» у Кубку УЄФА. Іван Богатир, Дмитро Колодін… Багато було своїх вихованців. Запам’яталася дружба з Андрієм Ярмоленко.

На запасному полі, яке було у той час ну зовсім вже ніяким, після кожного тренування ми залишалися та пробивали штрафні. Пам’ятаю як Андрюха починав свою кар’єру. Коли ми поїхали на виїзд з сумським «Спартаком», ми обидва були на заміні. Приїхали, ходимо по полю. Стадіон «Ювілейний» – велика чаша. Я показую Андрію на ворота й трохи жартом кажу: «Сьогодні вийдеш та через себе заб’єш у ті ворота». Він виходить на заміну та забиває ножицями через себе! Трохи був у щоці, але після цього його кар’єра пішла у гору.

– З кимось зараз спілкуєтеся з тих, з ким грали за «Десну»?

– У той час за команду грало багато місцевих. Троє моїх ровесників – 1986 року народження, потрапили на контракт: Юра Ващенок, Серьога Тимошенко, Паша Ткаченко. Віталік Гавриш, який зараз разом з «Колосом» вийшов в УПЛ. Дружимо з Вовою Чулановим, Пашою Щедраковим, Санею Яловцом, Серьогою Алаєвим, Артемом Колядою…

З «Єдністю» у Єврокубки

– У 2007 році Ви переїхали у Плиски. Чому наважилися на цей трансфер?

– Ми поїхали на збори у Крим. Сергій Миколайович Бакун тоді був помічником у Сан Санича Томаха. Сергій Миколайович багато чого підказував й по грі, й по життю. Але Томах не бачив мене у складі, й надійшла пропозиція від «Єдності». Команда поруч знаходилася, теж Друга ліга… Довго не думав. Розумів, що вже не 18, а 21 рік, тож потрібно грати…

– З 2008 по 2011 роки Ви грали за «Єдність-2» (Плиски). Й у той час як «Десна» тільки ставить за мету виступи в Єврокубках, Ви вже там грали: у 2011 році прийняли участь у «Кубку регіонів УЄФА». Що це було за змагання й що Вам дав цей досвід?

– Ми потрапили туди виграв чемпіонат України серед аматорів. Було не легко. Потім була кваліфікація, тут, на стадіоні ім. Гагаріна. Й після цього ми поїхали на фінальну частину у Португалію. Звісно, це було незабутньо. Інші умови, іншій підхід, зовсім інша країна. Паулу Бенту, який тоді очолював збірну Португалії, був на деяких наших матчах. Але було важко. В нас не було досвіду участі у змаганнях подібного ґатунку. Хоч й програли всі 3 матчі, це запам’яталося.

– З 2015 по 2019 роки у Вашій ігровій кар’єрі пробіл. Чим займалися?

– Я одружився, й потрібно було розставляти пріоритети. Футбольний вік не вічний, й потрібно було розуміти чи хочу я далі розвиватися у футболі, чи здобувати фах, який би приносив гроші. Коли я грав у «Десні» та «Єдності», я був сам й грошей мені вистачало. Коли одружився, почали трохи нагадувати про себе травми (є проблеми з литковим м’язом)… Можливо це спадкове, від Анатолія Легеди – мого тата. Він був призером чемпіонатів Європи, спеціалізувався на бігу на 800 та 1500 метрів, й теж кар’єру закінчив доволі рано.

– Чому тоді син легкоатлета обрав футбол?

– Коли займався у СДЮСШОР, були такі моменти, що я спочатку грав футбольний матч, потім прибігав на бігову доріжку стадіону Гагаріна, тато казав: «Через 13 хвилин старт», я взував шиповки та змагався у чемпіонаті області з легкої атлетики. Але у підсумку все ж схилився до футболу.

Тренер-гравець

20190416_124026– Професійну кар’єру Ви завершили лише у 22 роки. Чому все ж так рано й чи була можливість грати серед професіоналів?

– Можливість була. Але у той час я розставив інші пріоритети, розуміючи, що є травма… Хоча зараз шкодую. Дивлячись на те, який зараз рівень чемпіонату України, здається що й у мої 33 роки ще можна грати. Хоча роки вже не повернеш… Тож склалося так як склалося. Зараз у мене 2 сини: 8 та 3 роки. Старший – нападник у школі ФК «Чернігів». Я 5 років працював у торгівлі, був менеджером. Але потім й заробітна плата зменшилася, й, напевно, економічний стан у країні змінився… Й я вирішив піти з цієї сфери. Були ще якісь моменти дрібного бізнесу. У цьому сезоні очолив ФК «Городня», яка грає у Вищий лізі чемпіонату Чернігівської області. Це мій перший тренерський досвід. Радий цій можливості. Хоча достатньо складно: частина хлопців з Чернігова, частина – з Городні, є хлопці зі Сновську… Тренуємося наче у Чернігові, але складно домовлятися з усіма, та й хлопцям складно збиратися. Так що про якісь досягнення говорити поки що зарано. Але, думаю, цей досвід мені ще знадобиться у кар’єрі.

– Ви – граючий головний тренер, адже, судячи зі статистики, у цьому сезоні виходили на поле…

– Так. Я заявлений й як гравець. Так вийшло, що перед матчем з «Прогресом» (Остапівка) в нас було багато травмованих. На лавці всього два хлопця, які тільки-тільки закінчили школу. Тому довелося вийти. Хоча тренувань замало, й для мене, й для команди. Коли ми ще грали у «Десні» й з трибун кричали: «За що їм платять»?», – я дійсно думав, що це легко: займайся улюбленою справою й отримуй за це гроші. Але коли мало тренуєшся, дивишся з боку, то розумієш, яка титанічна праця відбувалася на тренуваннях, зборах… Розумієш, що футболісти отримують гроші не просто так.

– Зараз у Вищій лізі чемпіонату області заявлені лише 5 команд. Як Вам в цілому рівень турніру?

– Не хочу нікого ображати, але якщо порівнювати «Полісся» (Добрянка), за яке я грав у 2003 році, й сучасність… Тоді рівень чемпіонату області був, щонайменше, на рівні Другої ліги чемпіонату України. Сьогодні ж дуже низький рівень організації. Й формат, 5 команд… На сьогодні дворовий футбол у Чернігові розвитий більше, ніж чемпіонат області. Не знаю хто тут винний, але це сумно. Гарно, що зараз є «Юність-Ніка», й хлопці, які закінчили СДЮСШОР «Юність» можуть продовжувати займатися улюбленою справою, можуть серед зарекомендувати. Але, коли у Вищій лізі лише 5 команд, куди йти молоді?..

– Чи розмовляли з кимось з керівництва «Десни»: чи є плани забрати у «Городню» тих, хто за тими чи іншими причинами не підійшов «Десні» U-19 та «Десні» U-21?

– Як раз найближчим часом планую зустрітися з Сергієм Бакуном. Я розмовляв з тренером випускного року «Десни-2002» Володимиром Мацутою. Зараз більшість випускників СДЮСШОР «Десна» 2019 року на перегляді у «Десні» U-19. Хочу запропонувати Сергію Миколайовичу: якщо йому хлопці не підійдуть, й в них буде бажання продовжити кар’єру у чемпіонаті області – з задоволенням приймемо їх у «Городню».

– Чи слідкували за виступами «Десни» у сезоні 2018/19 та як оцінуєте дебют у Прем’єр-Лізі?

– Достатньо добре. Команда виступила гідно. Трохи образливо, що не вийшли у першу шістку, хоча надія на це була. Для дебюту результат дуже непоганий. Я приходив на усі домашні матчі разом зі старшим сином: він вчиться, дивиться за Денисом Безбородьком, як той рухається без м’яча, відкривається… Думаю, це допоможе сину у майбутньому.

– Зараз на зборах у «Десні» три корінних чернігівця: Татаренко, Белич та Вовк. Як Ви вважаєте, в кого з них більше шансів закріпитися у основі, та що б Ви їм порадили?

– Белич достатньо технічний хлопець. Знаю, що у другому колі в нього була травма. Тож бажаю йому здоров’я. Якщо його оминуть травми, потенціал у хлопця колосальний. Якщо буде довіра тренера… Як показує приклад Зінченко, не варто вішати ніс, потрібно посміхатися та працювати на тренуваннях.

Роману Вовку не вистачає у завершенні, але у нього відмінна швидкість. Думаю, якщо він заб’є 1-2 голи, хоча б на зборах, то, у нього теж велике майбутнє (вже після інтерв’ю стало відомо, що Роман отримав травму, – прим.).

– У минулому сезоні, не дивлячись на те, що «Десна» вперше грала в УПЛ, аншлаг на стадіоні імені Гагаріна збирався тільки двічі: на матчах з «Динамо» та «Шахтарем». Скільки ходило на футбол у Ваші часи, й, як Ви вважаєте, що зробити, щоб на «Десну» приходило більше глядачів?

– У наш час було достатньо багато глядачів, й це ще не кажучи про кубкову гру з донецьким «Шахтарем»… Я думаю, якщо «Десна» гарно почне чемпіонат, буде вигравати, то люди будуть ходити. Хоча у Чернігові звикли ходити на місцевих. У того ж Безбородька була велика армія вболівальників: друзі, родичі. Чим більше у команді буде місцевих, тим більше глядачів буде на трибунах.

– Чого очікуєте від «Десни» у сезоні 2019/20?

– Єврокубків. У минулому сезоні хлопці довели, що не поступаються нікому. Так, їм було важче грати вдома, бо «Десна» любить грати другим номером, гарно грає на контратаках. Вдома ж вболівальники змушують грати першим номером, що не завжди гарно вдається. Я не кажу, що вдома треба було грати від захисту… Але, думаю, команда врахує досвід дебютного сезону, і у «Десни» все вийде.

08.07.2019

Новини

футбол

Партнери

Слідкуйте за нами