Офіційний сайт
Новини:

Артем Падун: «Результат прийде. Потрібно терпіти та рухатися уперед»

16.05.2018

Ми продовжуємо серію інтерв’ю з ветеранами “Десни” й сьогодні пропонуємо вашій увазі розмову з Артемом Падуном. Про те, чим воротарі відрізняються від польових гравців, 6 хвилин у основному складі нашого клубу, та про те чи дасть вихід “Десни” у Прем’єр-Лігу поштовх для розвитку футболу в області.

Одна гра за “Десну”

20180316_114834(0)– Як почали займатися футболом і чому саме цей вид спорту обрали у дитинстві?

– Іншим видом спорту я і не планував займатися. Я вчився у 18 школі, до нас прийшов Валерій Никифорович Ворона набирати групи. Тренувалися ми у спортзалі, правда не нашої школи, а сусідньої. А десь через рік нас забрали у школу “Юність”. Спочатку було 3 групи футболістів 1983 року народження, але з п’ятого класу обрали кращих та нас об’єднали в одну.

– Відразу грали у воротах, або пробували себе на інших позиціях?

– Ні. До п’ятого класу я був захисником. А у п’ятому класі Василь Хоменко поставив у ворота. З тих пір і граю. Чому перевели – не знаю. Це треба питати, швидше, у тренера. Я не був особливо високим, але якось так тренер вирішив, що це моя позиція.

– Як потрапили у “Десну”?

– Після 10-го класу мене Сергій Бакун залучав до ігор за “Полісся” (Добрянка). Через рік Іван Петрович Чаус став президентом, а “Полісся” – фарм-клубом “Десни”. І мене забрали у команду.

– У віці 17 років, 19 травня 2001 року, Ви зіграли єдиний матч в основному складі “Десни” – вийшовши на заміну на 84 хвилині матчу проти “Сталі-2”. Пам’ятаєте цей матч?

– Пам’ятаю. Ми вигравали вже 5-0, мене, молодого, випустили на заміну, щоб набратися досвіду.

– У “Десні”, сумарно, Ви провели 3 сезони. Чим вони запам’яталися?

– У дебютному сезоні – потраплянням у професійний футбол. Все було нове і цікаве, професійні тренування. А так… Якихось яскравих моментів було небагато: ми не виходили у вищу лігу. А коли я вдруге прийшов в команду, у 2009 році, “Десна” тільки за пару тижнів до чемпіонату зібралася… Яскравих виступів у нас не було.

– Чому у 2009 повернулися у команду?

– Мені подзвонив Юрій Миколайович Овчаров. Запропонував прийти на тренування, спробувати. Незадовго до цього “Десну” очолив Олександр Рябоконь, команду збирали… Я прийшов, потренувався пару днів та мені запропонували залишитися. Але я отримав травму і сенсу залишатися вже не було…

Воротарська доля

– У вашій кар’єрі був ще “Арсенал” (Біла Церква). Чому не вдалося там закріпитися та багато пограти?

– Це знову ж краще питати у тренерів… Я теж на зборах отримав травму. Практично перед початком чемпіонату. Коли я приходив в “Арсенал”, планувалося, що я буду основним. Але обставини склалися інакше й, напевно, вирішили, що на заміні мене тримати сенсу немає.

– Наскільки складно бути воротарем й наскільки ця позиція особлива?

– Це важко, у першу чергу, психологічно. Помилку воротаря ніхто не виправить. Нападнику, півзахисникові, навіть захиснику можна помилятися… Голкіперові потрібно бути постійно у грі, підказувати, керувати обороною. Ну й у тренувальному процесі… Думають, що воротарі не бігають і їм легше, але воротарський тренувальний процес, у професійному футболі, він набагато важче, ніж у польових гравців.

– У воротарів є інша особливість: зазвичай тренер обирає одного воротаря і, якщо він не отримує травму або дискваліфікацію, то грає до кінця сезону. Ви часто були другим воротарем. Як, коли не граєш, тримати себе у тонусі і постійно бути готовим війти на поле?

– Потрібно тренуватися ще старанніше, щоб скористатися шансом і стати першим воротарем, якщо такий шанс надасться. Другим воротарем я був у молодому віці. Я грав за другу команду. Раніше можна було, якщо ти заявлений за професіоналів, грати за аматорів. Ігрова практика у мене була. Звичайно, хотілося грати за першу команду, але тренери не довіряли. Напевно, не був гідний місця у складі…

– В останні кілька років у провідних клубах, наприклад, у лондонському “Арсеналі”, є така тенденція: один воротар грає у чемпіонаті, інший – у кубкових турнірах. Ви вважаєте, що ця тенденція позитивна для воротарів?

– Я вважаю, що повинен постійно грати основний воротар. Інша справа, що коли мова йде про найвищий рівень, там і перший, і другий воротар гідні того, щоб грати. Але це на найвищому рівні. Але ж навіть у чемпіонаті України такого немає. Якщо тільки у перших раундах кубка дають шанс другим воротарям, а ближче до фіналу грає тільки основний воротар.

Зустріч з Олександром Алієвим

– З 2010 року Ви граєте за “Авангард” (Корюківка). Чого досягли?

– Ми пару разів вигравали чемпіонат області, були чемпіонами чернігівської Прем’єр-Ліги та граємо у чемпіонаті України серед аматорів. Завдань і фінансів для того, щоб боротися за перемогу, у нас немає. Але чемпіонат України серед аматорів більш схожий на змагання професіоналів, рівень там вище, ніж у чемпіонаті області. Можна було б грати і у чемпіонаті області, займати 1-2 місце, але хочеться, поки є можливість, грати на більш високому рівні.

– Ви – помічник головного тренера у “Авангарді”. Як давно тренуєте і яка у Вас філософія, як у тренера?

– У 2010 мені подзвонив Валерій Чорний, сказав, що йому запропонували очолити “Авангард” і запитав мене: чи готовий я йому допомогти в якості граючого тренера? Я погодився. Філософія… це аматорський футбол. Якби ми збирали людей під тактику… А так – ми дивимося хто є у команді у цьому сезоні і від цього відштовхуємося і вирішуємо: чи можемо ми грати, наприклад, в атакуючий футбол, чи дозволяє це якість наших виконавців? Якщо ні – підбираємо тактику, яка підходить під якості футболістів, які зараз є у команді.
На аматорському рівні важко застосувати своє футбольне бачення. Можна застосувати, але, якщо рівень виконавців не дозволяє грати у цей футбол – буде важко. А взагалі мені подобається високошвидкісний, швидкий футбол. Такий як у “Ліверпуля” у цьому сезоні і який показувала “Боруссія” (Дортмунд) при Юргені Клоппі.

– Знову ж кажуть, що з воротарів часто не виходить тренерів. Ви згодні, або відмінностей від польових гравців немає?

– Мені важко сказати. Мені здається, що немає. А, взагалі, всі вважають, що воротарі – окрема категорія. Але я себе типовим воротарем ніколи не вважав. Я вважаю, що немає різниці польовий гравець ти або воротар. Якщо є тренерський дар, значить він є.

– У чемпіонаті України серед аматорів є достатньо і цікавих команд, і цікавих гравців. Проти якого найбільш цікавого або найбільш відомого футболіста доводилося грати?

– Проти Олександра Алієва. Років зо три тому він грав за “Рух” (Винники).

– Яку мету ставить “Авангард” у цьому сезоні?

– Наша мета завжди – перемагати у кожному матчі. Так як з нашої групи 2 команди потрапляють до фінальної частини, не керівництво, а ми – тренери, ставили завдання потрапити у двійку. Але на даний момент навряд чи ми потрапимо у число перших двох: хоча б у трійку… (після 10 турів у активі “Авангарду” 12 очок і 5 місце у таблиці, у “Факела” (Липовець), який займає третю позицію, 18 балів, але на одну гру більше, – прим.)

Буде важко, але Десна має вигравати

20180316_120535– Напевно, слідкуєте за виступами “Десни”. Як Вам команда у цьому році та чи є, на Ваш погляд, шанси потрапити у цьому сезоні у Прем’єр-Лігу?

– “Десна” набрала хорошу форму, перемагає, тому надіюся, що Чернігів буде в УПЛ.

– Взагалі Чернігову і області потрібна команда у Прем’єр-Лізі? Це дасть поштовх до розвитку футболу, наприклад, у Корюківці?

– У Корюківці навряд чи. Але для міста, області, за логікою речей, має дати поштовх. Місто та область, влада, може бути, почнуть трохи допомагати, приділяти увагу. І хотілося б щоб “Десна” приділяла увагу місцевим вихованцям. Зараз два чернігівця у команді. Я вважаю, це дуже мало.

– Щоб Ви побажали “Десні” та чернігівським вболівальникам?

– Уболівальникам бажаю підтримувати команду у будь-яку хвилину: й важку, й веселу. Вболівальник – той, хто підтримує команду в усі часи: й хороші, й погані.
А клубу бажаю розвиватися, не стояти на місці. Якщо все буде робитися правильно – результат прийде. Буває, він приходить відразу, а буває – ні. Потрібно терпіти та рухатися уперед.

16.05.2018

Новини

футбол

Партнери

Слідкуйте за нами

Спасибо, мы с вами свяжемся